Основи технічного нормування

Норма праці являє собою конкретну міру праці. Головна мета трудових норм полягає в тому, що вони дають змогу встановлювати та регулювати відповідність між трудовим внеском, результатом праці та винагородою за неї, яка виступає у вигляді заробітної плати. Отже норма праці є основою раціональної організації заробітної плати.

Під нормуванням праці розуміють методи і прийоми для визна­чення технічно обґрунтованих норм часу і норм виробітку для вико­нання тих або інших робіт на підприємстві.

При розробці технічно обґрунтованих норм проводиться ста­ранний аналіз організації праці на кожному робочому місці, дільниці, цеху, виробництві, після чого вибираються найбільш прогресивні тех­нологічні режими обладнання, найкращі способи і послідовність ви­конання кожного конкретного виду робіт.

На продуктивність праці впливає цілий ряд факторів: організа­ційні, технічні, матеріальні та соціальні. Серед організаційних факто­рів важливе значення має технічне нормування праці.

До функцій, які здійснює держава в умовах ринкової еконо­міки, не належить централізований контроль над мірою праці шляхом установлення норм трудових витрат на міжгалузевому і галузевому рівнях. Уся робота з нормування праці перекладається на рівень під­приємств, відповідно, її успіх цілком залежить від традицій, що сформу­валися на них, ініціатив і ставлення до цієї проблеми їх керівників. Роль держави у сфері нормування обмежується в основному законо­давчим регулюванням, а також тарифним нормуванням, включаючи положення кваліфікаційних довідників, переліків професій (посад), класифікаторів. Незалежно від прийнятих умов господарювання нор­мування праці є єдиним інструментом, за допомогою якого можна об­ґрунтовано визначати необхідну кількість працівників і кількість ро­бочих місць, планувати використання робочого часу, оцінювати до­сягнутий рівень продуктивності (ефективності) праці робітників та наявних резервів його зростання, забезпечувати адекватність рівня оп­лати праці кількості та якості виконуваних робіт чи функцій.